101 щаслива намистина

Безвідмовні способи надихнути себе й інших на усмішку

Автор статті: Іра Низова

Берлог вже писав про «найдобрішу» книгу останніх років «Теплі історії до кави» надзвичайно талановитої Надії Гербіш. А тим часом авторка опублікувала свої «Теплі історії до шоколаду». Берлог, звичайно, радить вам прочитати кожну з них, проте, якщо ви вважаєте, що надто заклопотані, ми пропонуємо вам декілька із порад Надії Гербіш, щоб бути кращими, почуватись краще та робити світ довкола нас кращим. Отже, 101 щаслива намистина.

Завести собі товстого зошита, щоби записувати не притягнуту за вуха радість щодня. Якісь дрібниці, що викликали щиру усмішку. Ніколи не писати для кількості – лише головне і справжнє. І не пропускати жодного дня! Бо ж навіть тоді, коли здається, що Всесвіт розвалився, трапляється хоч одна маленька приємність.
Частіше тішити себе водними процедурами. Навіть коли немає змоги ходити в басейн чи аквапарк, не можна недооцінювати теплий душ. Він добре змиває хвилювання, ніжить тіло і «прочищає» розум!
Як це не банально, перебування на свіжому повітрі таки надзвичайно корисне й надихаюче, адже не лише зміцнює здоров’я, а й прекрасно покращує настрій! Не шукати «відмазок», не боятися застудитися чи зіпсувати зовнішній вигляд, макіяж чи маску педагогічної порядності! Бавитися жовтим листям, а тоді й снігом, сміятися, поки не розболяться щоки, і дихати-дихати!
Смачні гарячі напої – це та розкіш, від якої не варто відмовлятися ніколи. Бо час, витрачений на стояння над туркою чи заварничком, а тоді й на смакування, піде на користь – розвантажить очі й мізки. І просто дасть можливість ЖИТИ, не поспішаючи.
Читати багато натхненних і мотивуючих книжок, після яких хочеться жити. Щодня знаходити час хоча б для клаптика доброї прози чи поезії – але аж ніяк не обмежуватися робочим списком! А ще ж є блоґи, листи, листівки, коментарі, записи в щоденнику, смс-ки.
Обіймати міцно! І неодмінно часто. Це так надихає і додає сил та впевненості.
Слухати лише гарну музику! Якомога більше.
Проводити час із рідними. Мабуть, лише в сім’ї можна знайти таку наснагу й підтримку, таку безумовну любов, яку більше ніде не зустрінеш. А якщо зараз хтось із родичів не обдаровує особливим теплом – завжди ж можна почати обдаровувати їх! Бо доброта й увага, як відомо, повертаються, наче бумеранг. У найпотрібніший для цього час.
Чітко розділяти час на роботу й відпочинок. Упродовж власне роботи викладатися, якщо не на 100, то принаймні на 90відсотків – це принесе віддачу й особистий розвиток у будь-якій справі (або ж поштовх до освоєння нових територій). А впродовж відпочинку навіть не згадувати про «дедлайни» й невиконані завдання. Абстрагуватися і насолоджуватися життям! Головне тут – пам’ятати золоте правило: мухи –окремо, котлети – окремо.
Не їсти «мівіну»! І всілякої іншої «беки» теж. Я не кажу, щоби перетворювати кухню в домашнє божество, однак готувати й споживати корисну, смачну, гарно сервіровану їжу – то одна з чималих намистин в щасливому намисті.
Не тримати образу всередині! І, що дуже важливо, ніколи з нею не засинати. Гніватися можна щонайдовше до вечора – це біблійна істина, і я в неї дуже вірю. Люди, які тримають образу в собі, частіше хворіють і швидко старіють – і це насамперед помітно на обличчі.
Замість того, щоб копирсатися в минулих неприємностях, мріяти! Багато, натхненно, кольорово! Завести ще один красивий зошит – скоро у нас з’явиться колекція красивих зошитів, а то теж досить непогане й радісне хобі – та записувати туди свої мрії. Обов’язково відмічати ті, що вже здійснилися – і не забувати водночас тішитися та ділитися радістю з іншими!
Шукати пригод, краще з друзями. Адреналін, нові ідеї, веселий сміх, відчуття команди й відчуття дитинства – прекрасна суміш для радості! А інколи навіть трапляються несподівано прекрасні результати!
Розгребти непотрібні завали. Одяг, який не носимо, книжки, які не читаємо, віддати в дитячі будинки чи інтернати. Витрусити з шухляд старі папірчики – все одно ж ніколи їх не перечитуємо. Прибрати на робочому столі (робочий стіл ПК теж рахується). Звільнити особистий простір. «Плюшкінізм» – зло. Ще й пилюку збирає.
Не відмовляти собі в маленьких приємних подарунках. Вигадувати дати, нагороджувати себе за виконані складні завдання (це ще й часом непоганий рецепт заставити себе працювати).
Побільше спати! Якщо ранок ну ніяк не вдається відсунути «на пізніше», то подрімати зайву годинку ввечері. А ще, коли хочеться, спати з дітьми, не намагаючись переробити всі справи нараз, поки малеча солодко посапує.

Якомога частіше проживати безкомп’ютерні дні – не так, щоби себе буквально за волосся відтягувати від пошти та стрічки новин й потай (від себе!) страждати. Ні, таке не рахується. Просто заповнити весь день чимось настільки приємним і захоплюючим, щоби навіть не згадати про «павутиння». Після таких днів так солодко спиться!
Ділитися своїми «намистинками» і рецептами щастя з іншими. Бо ж знаєте: найбільше набуває той, хто віддає! А потім, записавши рецепти на маленькі кольорові листочки, скрутити в трубочки, закинути у велику круглу скляну вазу, перемішати їх і витягати – кожна по черзі! – зачитувати вголос і відповідально ставитися до виконання! Але для того спершу треба влаштувати якісь посиденьки.
Співати вголос! Відмазки «в мене немає голосу» не приймаються.
А ще пити чаї/кави надворі – в саду, в парку з термоса, у лісі, на балконі, врешті-решт! Це справжня насолода! Спостерігати за хмарами, наче в дитинстві – як вони змінюють форму, переливаються, грайливо зачіплюються одна за одну чи за гілки дерев, гори, високі будинки – чи за що ще зачіпляються хмари?.. Можна вигадувати різноманітні історії про пухкеньких баранців і розповідати їх дітям, коханому, батькам і друзям. Чи навіть колегам на роботі – вони ж теж колись були дітьми. Або й залишилися ними і тепер просто старанно це приховують…
А літом пробігтися босоніж чи в барвистих красивих ґумових чобітках по калюжах під теплим дощиком – то взагалі навіть не намистинка, а намистинище! Дуже радісна справа, головне пильнувати себе й тих, хто гасає і розбризкує воду ногами разом із вами, й не застудитися.
Працювати в саду – немає значення, чи у власному, чи в батьківському, в друзів чи в якоїсь старенької бабусі. До речі, для зовсім-зовсім міських жителів: приїдьте у будь-яке село й запропонуйте допомогу! Не за гроші, звісно, а заради кайфу. Мій тато якось перерубав цілу фіру дров заради ночівлі у мальовничому селищі. «Зелений туризм» має багато різновидів, і робота в чужому саду – один із них!
Дивлячись на людей (сусідів, перехожих, пасажирів тої ж маршрутки, яка везе щоранку на роботу), намагатися знайти в них бодай одну дуже гарну рису, щось таке, що шалено подобається. З часом можна настільки звикнути до цього, що почнемо робити це несвідомо. Вправа для радості й доброти одночасно.
Кожна секунда – неповторна. Ніхто з нас не може знати майбутнього й не має всіх потрібних ресурсів, аби його змінити. Але кожен із нас має своє ТЕПЕР. І його ми можемо змінити й зробити чудовим. То чи є сенс витрачати неповторні секунди свого ТЕПЕР на тривогу, яка насправді нічого не може змінити?
Поки падає сніг, розглядати його вночі під ліхтарем – задерти голову й дивитися, як він кружляє над носом. Відчуття польоту між галактик і заворотів у голові гарантоване. Та й дуже красиво…
Усі знають, що усмішка і вдячність незнайомців – прекрасний надихатор. А в таку погоду здобути його стало ще простіше: як тільки під’їжджає до зупинки маршрутка, зручно розмістіться собі справа від дверей і подавайте руку всім паням, панянкам, дітям і літнім чоловікам. І при цьому щиро усміхайтеся.
Тримати спинку струнко. Люди з хорошою поставою менше втомлюються, їм менше болить живіт, очі, спина та решта органів, вони не хочуть безупинно спати й натхненніше працюють.
Ділитися музикою з іншими! Інколи якась композиція так зачіпає, що хочеться увімкнути її на цілий світ, а не просто «прокрутити цю пісню по радіо-о-о-о-о-о». А ще так приємно вранці відкривати поштову скриньку й бачити декілька «музичних» листів із влучними коментарями від тих, кого любиш!
Розказувати жарти, навіть якщо вони примітивні, «пласкі» й не завжди викликають бурю реготу. Зате в ті моменти ви точно не зможете скаржитися на жорстокий світ, обговорювати політику чи займатися схожими дурницями.
Менше прискіпуватися до дрібниць і частіше хвалити своїх близьких. У кожній людині більше світлого й хорошого, ніж поганого.
Зробити комусь приємну несподіванку: виконати замість нього/неї його/її роботу. А колись, може, і ми прийдемо додому з сумними думками про те, що треба мити посуд і витирати пилюку, а якийсь добрий фей уже все зробив за нас, ще й вчепив на піаніно записку: «Усміхайся частіше. Це надихає».
А поміж тим не забувати про прогулянки-пробіжки-протанцьовки. З собакою чи без, із друзями, коханим, співробітниками чи на самоті, з книжкою, термокружкою, фотоапаратом, етюдником чи просто так. Аби ногам було де розім’ятися, а погляду – за які гілки-листочки-травинки-сніжинки позачіплятися.
І купити собі веселі різнокольорові шкарпетки. Теплі, затишні й смішні.
Частіше виходити на вулицю поміж роботою. Якось керівник одного онлайн-курсу по бізнесу від американського університету розіслав листи з перепрошенням за те, що урок відтерміновується. І додав припис: «Для початку – проводьте більше часу на вулиці!» У цьому щось однозначно є.
Дорожити часом. Якщо щодня «втикати» безцільно на якусь, скажімо, інтернет-сторінку всього 5 хвилин, то за місяць на це безцільне «втикання» піде 2,5 години життя. За цих 2,5 години можна було би зустрітися з подругою, яку давно не бачили, прочитати улюблену книжку чи сходити на концерт.
Уважно слухати своїх співрозмовників. І якщо вони раптом озвучать якусь здійсненну мрію – а ми матимемо змогу її втілити – постаратися її не забути. І подарувати їм маленьке диво.
Просто зважитися – і зробити щось, про що давно мріяли. І робити таке «щось» хоча б раз на місяць.
Подарувати комусь шоколадку. Просто так. А ще краще – таємно, щоб ця людина не здогадувалася, від кого це. І написати приємну записку: «Насолоджуйся солодом життя – і не став запитань, на які не обов’язково шукати відповіді».
Розказати комусь близькому свою мрію пошепки, на вушко. Розділена на двох мрія – помножена на двох радість.

Читай: Теплі історії Надії Гербіш